Коли в повітрі лунає
слово «вчитель», мимоволі уявляєш жінку з добрим серцем та
теплим поглядом, а в руках у неї – букетик жовтих нарцисів. Вона поспішає до
школи й нагадує весну. Така ж юна, така ж рада, така ж усміхнена… І дарма, що
за плечима безліч невирішених питань…
Кажуть, що доля вчителя – одна з найважчих, і воно дійсно так. Адже, щоб
ним стати, слід перш за все мати добре серце та безмежну любов до дітей.
Ірина Миколаївна Калиновська – яскравий тому приклад. Будучи вчителем від
Бога, вона ще й очолює нашу школу. Можна лише уявити, яка це нелегка робота бути
директором, але Ірина Миколаївна завжди усміхнена та весела, вона випромінює
тепло та довіру, завжди готова вислухати кожного: учителів, батьків, учнів.
Школа – це великий живий організм, і ми – маленькі клітинки в ньому, Ірина
Миколаївна живе кожною цією клітинкою.
Одного разу я запiзнювалася на урок
i в коридорi побачила, як директора затримував
бiля класу її колега, що, мабуть, не хотiв закiнчувати з нею розмову. Вона ввiчливо
його зупинила: "Пробачте, але я запiзнююсь до дiтей!" Вона сказала
"до дiтей", а не "на урок". I в цьому - секрет її
неперевершеностi як учителя, i як
людини.
Ірина Миколаївна - людина з великим серцем, кожне літо вона з учнями школи вирушає в туристичний похід. Директор виховує
працьовитість, уміння жити в колективі, чуйно ставитися до товаришів.
Минув час. Мiнялись учителi, навчальнi предмети, мiнялись i ми.
Але пам'ять назавжди закарбувала в серцi образ Учительки, якiй я вдячна майже
всiм кращим, що є в моїй душi. Вона навчила мене щиро
любити та поважати
людей, розумiти їх i допомагати.
На все життя запам'ятала я слова: "Любити рiдну землю, свою
країну - це щастя, що випадає, на жаль, не кожному". Але нас, своїх учнiв,
вона зробила щасливими, вiдкривши красу рiдного краю, посiявши в душах повагу
до всіх
і кожного.
За все це менi хочеться уклонитися Вам, Ірино Миколаївно, зiгрiти Ваше серце
своєю любов'ю та
запевнити: я пам'ятаю
Вашу науку, вона - в
моєму серцi, вона - у кожнiй моїй клiтинцi. Ми дякуємо Вам за все!
|